Д 64.051.10 (Історичні науки)
Постійне посилання зібрання
07.00.01 — історія України;
07.00.02 — всесвітня історія
Переглянути
Перегляд Д 64.051.10 (Історичні науки) за Назва
Зараз показуємо 1 - 20 з 30
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Англійське каперство другої половини XVI століття: структури повсякденності(2012) Пастушенко, А.О.Пастушенко А. О. Англійське каперство другої половини XVI ст.: структури повсякдення. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2011. У дисертації на основі широкого кола джерел й літератури проаналізовано структури повсякдення англійських каперів, що діяли за правління Єлизавети І Тюдор (1558–1603 pp.). У роботі вперше комплексно розглянуто матеріальний уклад і картину світу каперів, виявлено імперативи їх субкультури. Відзначено, що на фоні загальних економічних, наукових і духовних змін великий шар повсякдення каперів залишався незмінним і спонукав до традиційного мислення. Цій групі була притаманна поляризація, але її еліта могла соціалізуватися. Нечисленні зміни були пов’язані з раціональною ініціативою організаторів, торкаючись організації експедицій, менше – мореплавства, побутового середовища. Показано, що психологічному й моральному портрету каперства були властиві індивідуальність, емоційність, дратівливість, іноді депресія й неуважність. Світогляд грунтувався на креаціонізмі, провіденціалізмі (разом з уявленнями про фортуну), вірі в благовоління Бога. У тісному зв’язку з релігійними конфліктами мало виникати і розвиватися почуття патріотизму, що грунтувалося на усвідомленні винятковості англійського народу. Пастушенко А. А. Английское каперство второй половины XVI в.: структуры повседневности. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2011. В диссертации на основе широкого круга источников и литературы проанализированы структуры повседневности английских каперов второй половины XVI в. В работе были впервые комплексно рассмотрены материальный уклад и картина мира каперов, выявлены императивы субкультуры. Выяснено, что значительный пласт повседневности каперов оставался неизменным, располагая к традиционному мышлению. Статика прослеживается в развитии инфраструктуры баз, их дислокации, работах в порту, на стоянках и плавании, промыслах в экспедиции, методах обучения, правовой организации, досуге, символизме цветов, знаков и слов, в одежде, утвари, обычном рационе, пространственных условиях на корабле, методах лечения болезней и даже отчасти вооружении, а также боевой тактике абордажа. Жаргон как знаковая система картины мира также включал много архаичных слов и оборотов. На понимание мира и оценки врагов значительно влияли слухи и фантазии. Каперской группе была свойственна поляризация, которая не исключала социализацию элиты. При этом представления элиты о знатности отличались традиционностью, – «nobles» ассоциировалось с доблестными поступками, а не с социальным статусом и происхождением, как уже было принято в Англии конца XVI в. После 1568 г. элита навязывала большинству представления о враге-испанце, акцентируя на его коварстве, лживости и слабости. Изменения в жизни английских каперов сводились к тому, что в снаряжении экспедиций появилась новая форма организации капитала (акционерные общества), финансовый центр каперства сместился из провинций в столицу (в Сити Лондона). К концу века выросло количество каперских кораблей водоизмещением больше 100 регистровых тонн. В целях улучшения гигиены на кораблях был введен гамак, иногда в питании появлялись новые продукты (маниок, маис, картофель, табак) – это не могло не отразиться на представлениях о комфорте и вкусовых предпочтениях. В навигации к концу века Джон Девис изобрел квадрант, который помогал проложить короткий и эффективный курс, что сокращало время плавания. В жаргоне появились новые заимствования из испанского языка, а также понятия, характеризующие реалии Нового Света. Просматриваются трансформации в нравственном облике каперов, связанные с их религиозными переживаниями. В источниках видно сложившееся религиозное мировоззрение, опирающееся на веру в креационизм, провиденциализм и надежду на благоволение Бога. Индивидуальному осмыслению веры способствовало отсутствие на кораблях священников. Своеволие каперов проявлялось в беспорядках, плохой дисциплине, воровстве у членов команды, мелких грабежах, утаивании добычи. Компромиссный диалог между профессиональной элитой и простыми каперами был ответом на поведение последних. Капитан мог обращаться с уважением к членам команды, задабривать моряков подарками, прибегать к игровым методам управления. Имело значение, чтобы команда считала своего капитана лидером, компетентным в профессиональном отношении. Преступления среди каперов также выражают актуализацию одного из нравственных принципов – эгоизма, сопряженного с неумеренным желанием потреблять. Основанием к этому могли служить социальные условия -отсутствие у многих каперов «дома», семьи, детей и постоянных друзей. Ввиду таких условий сложно представить, чтобы заурядные каперы чувствовали привязанность к родному краю и народу, некую особую преданность королеве. Впрочем, в тесной связи с религиозными конфликтами могло возникать чувство патриотизма, основанное на понимании исключительности английского народа. Pastushenko A. A. English privateering in the second half of 16th century: structures of daily life. – Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv University, Kharkiv, 2011. In the dissertation on the basis of a wide complex of sources and the scientific literature everyday life of English privateers (1558–1603) is analyzed. It was found a substantial part of privateers’ daily life was invariable, which disposed to some traditional thinking. It was shown the group of privateers was polarized, but it did not exclude a socialization of their elite. It was considered that not numerous changes in daily life touched organization of voyages, to a lesser extent navigation and living environment. Psychological and moral image of Elizabethan privateers included individuality, emotionality (especially passion), irritability, sometimes depression and absent-mindedness. It is clear the terms disposed English privateers to individual understanding the faith. Ordinary privateers did not feel patriotism. Nevertheless this aspect could change under the influence of Reformation and the struggle with «papists».Документ Взаємовідносини німецьких колоністів та українського населення (кінець ХVІІІ – 20-ті роки ХХ століття)(Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018) Швайка, І.О.; Shvajka, I.O.Робота присвячена питанню взаємовідносин німецького та українського етносів. Головною гіпотезою дослідження є економічна доцільність, яка спонукала українців та німців до економічного, культурного та соціального спілкування. Хронологічно межі дослідження охоплюють кінець ХVІІІ – 20-ті роки ХХ століття. Нижня межа відповідає часу створення перших колоній на території України, верхня – приходом до влади більшовиків, що призвело до соціально-економічних утисків німецької меншини та міграції значної кількості німецьких колоністів за кордон у 20-х роках ХХ століття. Територіально межі дослідження охоплюють територію сучасної України.Документ Витоки та становлення офіційної ідеології принципату Імператора Цезаря Августа(2010) Токарев, А.М.Токарев А. М. Витоки та становлення офіційної ідеології принципату Імператора Цезаря Августа – Рукопис Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2009. У дисертації на основі вивчення широкого кола джерел та наукової літератури аналізуються витоки та становлення офіційної ідеології принципату імператора Августа. У роботі відзначається існування в епоху Пізньої республіки двох “ідейно-політичних” течій – optimates (або boni) і populares. Вказується, що притаманною рисою пізньореспубліканської ідеології була опора “оптиматів” та “популярів” на одні й ті ж самі традиційні цінності. У зв’язку з чим, і “традиціоналізм”, і “республіканізм”, і ідеологію “популярів” можна розглядати у рівній мірі як гіпотетичні основи для офіційної ідеології раннього Принципату. Показано, що Август як на початку своєї політичної кар’єри, так і у 30-20-ті рр. до н. е. не використовував “республіканську” ідеологію. Він спирався на традиційні римські уявлення і поняття, широко застосовуючи пізньореспубліканську термінологію та політичні гасла, які використовувалися у політичній боротьбі епохи Республіки. Зазначено, що принцепс, прагнучи уникнути відродження опозиції під прапорами ідеології optimates усіляко підкреслював “популярне” звучання своєї агітації. Між тим, користуючись гаслами populares у невластивій їм манері й змінюючи їх внутрішній контекст і значення, Август з їхньою допомогою нав’язував римському суспільству ідеї одноособової влади. Токарев А. Н. Истоки и становление официальной идеологии принципата Императора Цезаря Августа – Рукопись Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2009. В диссертации на основе широкого комплекса источников и литературы анализируются истоки и становление официальной идеологии принципата императора Августа. В работе акцентируется внимание на особенностях политической жизни в эпоху Поздней республики. Отмечается существование в это время двух “идейно-политических” течений – optimates (или boni) и populares. Указывается, что характерной чертой позднереспубликанской идеологии была опора “оптиматов” и “популяров” на одни и те же традиционные ценности. Следовательно, нельзя рассматривать позднереспубликанскую идеологию как нечто цельное и использовать современные термины “республиканизм” и “традиционализм” как синонимы. То есть, и “традиционализм”, и “республиканизм”, и идеологию “популяров” можно рассматривать в равной степени как гипотетические основы для официальной идеологии раннего Принципата. В историографии чрезвычайно преувеличено влияние “республиканизма” на идеологическую политику Октавиана. Первостепенными задачами Октавиана в начале его политической карьеры были легализация своей деятельности и создание у ветеранов и плебса образа “нового Цезаря”. Ни одно из его действий в это время нельзя связывать с “республиканизмом”. Напротив, он опирался на “традиционные” представления и пользовался “цезарианскими” лозунгами. К середине 30-х гг. до н. э. Октавиан не пользовался большой популярностью среди римской аристократии. Основой его идеологии продолжал оставаться лозунг “месть за Цезаря”, хотя в это время он выдвинул новые лозунги: pax, securitas, prosperitas, наметив, таким образом, переход в сторону пропаганды мира, стабильности и процветания всей римской общины. Вместе с тем, к концу 30-х гг. до н.э. пропаганда традиционных римских ценностей выходит на первый план. Формируется новый образ Октавиана как удачливого полководца и защитника этих ценностей, которому противостоит развращенный Востоком М. Антоний. Отмечается, что, пытаясь завуалировать свой незаконный приход к власти после победы в битве при Акции, Август провел широко разрекламированную кампанию, направленную на “восстановление” основ римского государства. В результате, на протяжении 28-27 гг. до н. э. “состоялось” restitutio rei publicae, которое, правда, было не решением насущных проблем, а только пропагандистской акцией. “Восстановление” государства не имело никакого отношения к возрождению “республиканских” традиций и к “восстановлению” Республики. Лозунги res publica restituta, vindex libertatis, pax были заимствованы окружением Августа из политического лексикона “популяров”, чтобы подчеркнуть идеологические различия с противниками первого римского императора. В то же время в перечисленные термины вкладывалось новое содержание, в результате чего они все чаще переосмысливались как характерные черты нового монархического строя. Указывается, что в 20-е гг. до н.э. преобладающей тенденцией в официальной идеологии принципата императора Августа стал “монархизм”. В этот период идеи единоличной власти нашли свое яркое проявление в принятии Октавианом нового имени Augustus и в настойчивой пропаганде “добродетелей” первого римского императора. В завершении делается вывод о том, что Август, как в начале своей политической карьеры, так и в 30-20-х гг. до н. э., не использовал “республиканскую” идеологию. Он опирался на традиционные римские представления и понятия, заимствуя терминологию и лозунги, использовавшиеся в политической борьбе в эпоху Поздней республики. Принцепс стремился всячески подчеркнуть “популярное” звучание своей агитации для того, чтобы избежать возрождения оппозиции под флагами идеологии optimates. Следовательно, идеология раннего Принципата не основывалась на “республиканизме”, а противостояла ему. Август и его окружение, изменяя внутренний контекст и значение лозунгов populares, стремились таким образом навязать римскому обществу идеи единоличной власти. Tokarev A. N. Origins and formation of the official ideology of the principate of Emperor Caesar Augustus – Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkіv, 2009. In the dissertation on the basis of a wide complex of sources and the scientific literature origins and formation of the official ideology of the principate of Emperor Caesar Augustus are analyzed. It is marked, the existence in the Late Roman republic of two ideological and political movements – optimates (or boni) and populares. It is underlined, that the attribute of the ideology of the Late republic was, that optimates and populares were based on the same traditional values. That is all and “traditionalism”, and “respublicanism”, and ideology of populares it is possible to consider equally as hypothetical bases for official ideology of the early Principate. It is shown, that August both in the beginning of the political career, and in 30-20th B.C. did not use “republican” ideology. He used as basis traditional Roman representations and ideas, widely borrowing late republican terminology and the political slogans used in a political struggle of the Republic. It is noticed, that aspiring to avoid an opposition revival under ideology flags of optimates, he in every possible way underlined “populares” perception of his propaganda. Meanwhile, using slogans populares in a manner unusual for them and changing their internal context and value, princeps with their help imposed to the Roman society ideas of individual power.Документ Державний контроль та регулювання торгівлі у Візантії IV-IX ст.(2007) Домановський, А.М.Домановський А. М. Державний контроль та регулювання торгівлі у Візантії IV-IX ст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2007. У дисертації на основі вивчення широкого комплексу джерел та наукової літератури аналізується державний контроль та регулювання торгівлі у Візантійській імперії IV-IX ст. Показано, що основним завданням візантійського уряду в плані регулювання зовнішньої торгівлі було бажання вигідно отримувати високоліквідні східні товари. При цьому не здійснювалося жодних спроб державної організації посередницької зовнішньої торгівлі з метою отримання комерційного прибутку. Доведено, що відсутність у імперському адміністративному апараті спеціальних відомств, діяльність яких була б спрямована на забезпечення контролю та регулювання торгівлі – наслідок перманентного превалювання політики над економікою. Окремі “спеціалізовані” чиновники (відомство епарха міста Константинополя, коммеркіарії, авідики тощо) були рідкістю, й сфера їхньої діяльності торкалася переважно важливої у політичному плані зовнішньої торгівлі. Відзначено, що важливим засобом регулювання внутрішньої торгівлі була податкова система. Показано, що податкові реформи Анастасія І (491-518 рр.) в 498 р. та Константина V (741-775 рр.) в 767 р. мали на меті запустити або інтенсифікувати функціонування ринкових механізмів. У цілому особливості, принципи, завдання державного регулювання торгівлі у Візантії були викликані специфічними характеристиками комерційного обміну будь-яких докапіталістичних суспільств, в яких торгівля переважно обслуговувала споживчі функції. Втручання з боку держави лише посилювало ці особливості й запобігало появі в усталеній економічній системі ранньосередньовічної Візантії можливостей для розширеного виробництва. Домановский А. Н. Государственный контроль и регулирование торговли в Византии IV-IX вв. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всеобщая история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина, Харьков, 2007. В диссертации на основе изучения широкого комплекса источников и научной литературы анализируется государственный контроль и регулирование торговли в Византийской империи IV-IX вв. Показано, что основной задачей византийского правительства на протяжении IV-IX вв. в плане регулирования внешней торговли было стремление выгодно получать высоколиквидные восточные товары. При этом никаких попыток государственной организации торговли с целью извлечения коммерческой прибыли не предпринималось, и перепродажа восточных товаров на Запад и Север не являлась целью правительства. В итоге Византия не извлекала никакой коммерческой выгоды из своего геополитического положения, а импорт в торговле значительно превосходил экспорт. Доказано, что отсутствие в имперском административном аппарате специальных ведомств, деятельность которых была направлена на обеспечение контроля и регулирования торговли, стало следствием преобладания политики над экономикой. Отдельные “специализированные” чиновники были редкостью, и сфера их деятельности затрагивала преимущественно важную в политическом отношении иноземную торговлю. Из таких управленцев выделяются комиты коммеркия IV-VI вв., коммеркиарии VI-IX вв., комиты (архонты) проливов и авидики. Единственным ведомством, на которое было возложено комплексное регулирование коммерческой деятельности был секрет эпарха города Константинополя. В работе отмечено, что важнейшим средством регулирования внутренней торговли стала налоговая система. Показано, что налоговые реформы Анастасия I (491-518) в 498 г. и Константина V (741-775) в 767 г. преследовали важнейшую экономическую цель – запустить или интенсифицировать функционирование рыночных механизмов. В диссертации прослежен осуществленный византийским правительством отказ от директивного регулирования образования цен на продовольственные товары, проводившегося без учета основных экономических законов, в том числе и закона стоимости. На основании данных Книги Эпарха реконструирован механизм регулирования ценообразования посредством нормирования максимальных ставок прибыли торговавших в розницу торгово-ремесленных объединений. В итоге в диссертационном исследовании обоснована гипотеза о постепенном переходе от командно-административной экономики к саморегулирующемуся рынку, который был способен обеспечить экономическое равновесие при минимальном вмешательстве со стороны правительства. Государство создавало институциональную среду для функционирования свободного рынка, ограничивало его деятельность, но не стремилось господствовать над ним. В целом особенности, принципы задачи государственного регулирования торговли в Византии были вызваны специфическими характеристиками коммерческого обмена любых докапиталистических обществ, в которых торговля выполняла главным образом обслуживающе-потребительские функции. Вмешательство со стороны государства лишь усугубляло эти особенности и предотвращало появление в экономической системе возможностей расширенного производства. Государственное регулирование и регламентация ставок прибыли, с одной стороны, поддерживали успешное самодостаточное функционирование византийской экономики как замкнутой самодостаточной системы, с другой – тормозили развитие производства и торговли, превращая их в типичную для средневековья корпоративную деятельность, лишенную внутреннего потенциала для развития и конкурентной борьбы в рамках более широкой системы средиземноморской экономики. Domanovsky A. M. The State Control and Regulation of Trade in Byzantium during IV-IX Centuries. – Manuscript. Dissertation for the candidate degree of the Historical Sciences by specialty 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2007. In the dissertation on the basis of studying a wide complex of sources and the scientific literature the state control and regulation of trade over Byzantine empire IV-IX centuries is analyzed. The author emphasizes, that the primary goal of the Byzantine government during IV-IX centuries on regulation of foreign trade was aspirating for receiving expensive east goods under favorable conditions. Thus any attempts of the state organization of trade with the purpose of extraction of commercial profit were not undertaken. It is proved, that the absence in the imperial administrative device of special departments, which activity has been directed on guaranteeing of the control and regulation of trade, became consequence of prevalence of politics above economy. Separate “specialized” officials (department of the Eparch of the City, kommerkiarios, abydikos and other) were a rarity, and the sphere of their activity touched only overseas trade. It is noted, that the major means of regulation of domestic trade became tax system. Anastasius’s I (491-518) tax reforms in 498 and Constantine’s V (741-775) in 767 had the major economic target – to start or intensify functioning market mechanisms. As a whole, features, principles and tasks of state regulation of trade in Byzantium were caused by specific characteristics of commercial exchange of any pre-capitalistic societies, where trade carried out mainly attendant-consumer functions. Intervention from the state only aggravated these features and prevented occurrence in economic system of opportunities for expanded manufacture.Документ Життя та діяльність представників українських дипломатичних місій 1918–1921 рр.(Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018) Ластовець, Н.О.; Lastovets, N.O.Дослідження зовнішньої політики молодої української держави періоду революції 1917–1921 рр. є необхідним елементом для розгляду об’єктивних і суб’єктивних факторів, що сприяли ствердженню України на міжнародній арені. Разом з цим, роль персоналій, що відстоювали інтереси держави за кордоном, була ключовою. Від їх професіоналізму, зв’язків в політикумі країни перебування, рівня компетентності залежало становлення України як суб’єкта міжнародних відносин в період 1918–1921 рр. Існуючі засоби оцінки базуються на дослідженнях факторів, що сприяли чи заважали досягненню поставлених перед українськими дипломатами цілей. Особа дипломата не сприймалася як самостійна, хоча, зважаючи на проблеми зі зв’язком між посольствами і місіями та Міністерством закордонних справ, така постановка питання потребує перегляду. У багатьох країнах, де були розміщені дипломатичні представництва, голови місій, разом з радниками, виробляли не лише свою стратегію поведінки, але й самостійно вирішували питання, що стосувалися напрямків роботи. Окрім того, діяльність дипломатичного представництва, найчастіше порівнювали лише з роботою його голови, інколи радника. Це обмежує можливості аналізу процесів, що відбувалися в той час. Головний підхід до розгляду закордонної політики з недостатнім врахуванням ролі особистості та штату дипломатичних представництв не дає можливості для глибинного аналізу тогочасних процесів та явищ.Документ Земства України на тлі суспільно-політичних процесів доби Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.)(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019) Матвієнко, Т.О.; Матвиенко, Т.А.; Matvienko, T.У дисертаційному дослідженні комплексно проаналізовано політику Тимчасового уряду та Української Центральної Ради щодо земств, еволюцію ставлення останніх до суспільно-політичних процесів Української революції та національного державотворення. Досліджено особливості демократизації земств на весні 1917 року та під час виборів до волосних, повітових і губернських органів самоврядування сільського населення влітку ‒ восени 1917 року. Визначено вплив більшовицького Жовтневого перевороту 1917 року в Петрограді на земства України, наслідки агресії більшовицької Росії в Україну для земських органів Української Народної Республіки. З’ясовано особливості функціонування органів земського самоврядування УНР за присутності на її території австронімецьких військ. В диссертационном исследовании комплексно анализируется политика Временного правительства и Украинской Центральной Рады относительно земств, эволюция отношения последних к общественно-политическим процессам Украинской революции и национального строительства государства. Исследованы особенности демократизации земств весной 1917 года и вовремя выборов в волостные, уездные и губернские органы самоуправления сельского населения летом ‒ осенью 1917 года. Определено влияние большевистского Октябрьского переворота 1917 года в Петрограде на земства Украины, последствия агрессии большевистской России в Украину для земских органов Украинской Народной Республики. Выяснены особенности функционирования органов земского самоуправления УНР в присутствии на ее территории австрогерманских войск.Документ Культ правителя в епоху раннього еллінізму (323–281 рр. до н. е.)(2001) Нефедов, К.Ю.Нефедов К.Ю. Культ правителя в епоху раннього еллінізму (323–281 рр. до н. е.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – Всесвітня історія. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2000. У дисертації вперше розглянуто історію культу правителів ранньоелліністичної доби як цілісного ідеологічного феномена. Докладно аналізується проблема походження античного царського культу. Доведено, що він не мав східного коріння та був породженням греко-македонської ідеології. Культове шанування правителів зародилося в грецькому світі вже наприкінці V – у першій половині IV ст. до н.е. як один з засобів легітимації єдиновладдя. В епоху раннього еллінізму культ правителів вперше в історії античності набув масового характеру. Причиною того, як доведено в дисертації, була гостра потреба наступників Олександра Македонського, діадохів, у обґрунтуванні власної одноособової влади. У роботі докладно розглянуті всі форми та прояви культового шанування ранньоелліністичних монархів, відтворено загальну еволюцію цього феномену, виявлено місце культу правителя в системі легітимації влади кожного з діадохів. На підставі результатів комплексного аналізу існуючих джерел в дисертації спростовується поширена в історіографії думка про те, що культ правителів ранньоелліністичної доби був обожнюванням людини чи сакралізацією одноособової влади. Культове шанування мало лише надавати діадохам харизматичного статусу, прирівнюючи їх до героїчних царів міфічного минулого. Культ правителів як цілісна система виконував роль адаптивного механізму персональної елліністичної монархії, репрезентуючи нову авторитарну владу у звичних еллінам і македонянам символах і образах. Ключові слова: еллінізм, монархія, культ правителів, діадохи, легітимація влади, Олександр Македонський. Нефедов К.Ю. Культ правителя в эпоху раннего эллинизма (323–281 гг. до н.э.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – Всемирная история. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. Харьков, 2000. В диссертации впервые рассмотрена история культа правителей раннеэллинистической эпохи как целостного идеологического феномена во всех его формах и проявлениях. Подробно проанализирована проблема происхождения эллинистического культа правителей. Доказано, что он не имел восточных корней и был порождением греко-македонской идеологии. В основе культа правителей лежали греческие представления о возможности перенесения на человека божеских почестей в качестве наивысшей степени почета, воздаваемого за заслуги и благодеяния. Такое перенесение не приводило к обожествлению чествуемого, но позволяло ему претендовать на исключительное положение в социальной иерархии, так как божеские почести издавна считались в Элладе показателем царского достоинства. С конца V в. до н.э. богоравное чествование все чаще стало использоваться претендентами на единоличную власть в политической практике, что и положило начало античному культу правителей. Определенный вклад в становление этого культа внесли Филипп II и Александр Македонский, которые опирались в своей деятельности не только на греческие, но и на македонские традиции чествования монархов. В эпоху раннего эллинизма культ правителя получил широкое распространение во всем греко-македонском мире и впервые в истории античной цивилизации приобрел характер массового идеологического феномена. Причиной этого была острая потребность преемников Александра Македонского, диадохов в обосновании своих властных притязаний, а не преклонение эллинов перед могуществом царей, как это полагает большинство исследователей. Не имея легальных прав на единовластие, диадохи вынуждены были стремиться к харизматической легитимности, которую и обеспечивал культ правителя. В работе подробно рассмотрены все формы и проявления культового почитания раннеэллинистических монархов, воссоздана общая эволюция культа правителя как целостного феномена, определена функция культа диадохов и посмертного культа Александра Македонского в политической пропаганде эпохи раннего эллинизма, исследована “политическая мифология” диадохов. Отдельные прецеденты воздаяния божеских почестей правителям проанализированы в контексте исторических событий конца ІV – начала III вв. до н.э. Показано, что процесс развития раннеэллинистического культа правителя отражал в себе нюансы властных устремлений диадохов и протекал в неразрывной связи с процессом распада державы Александра Македонского и формирования независимых государств его преемников. Различные формы культового почитания монархов – полисный культ, частный культ, посмертный культ Александра Македонского и т.д. – были связаны между собой общей символикой почестей и ритуалов и функционировали в рамках единой системы легитимации власти царя. В работе доказывается несостоятельность господствующего в научной литературе взгляда на культ правителя как на обожествление личности или сакрализацию власти царя. Культовое почитание не приравнивало диадохов к богам, а лишь уподобляло их царям-героям мифического прошлого. Культ правителей, как целостная система, выполнял функцию своеобразного адаптивного механизма персональной эллинистической монархии, представляя новую форму авторитарной власти в знакомых эллинам и македонянам символах. Ключевые слова: эллинизм, монархия, культ правителя, диадохи, легитимация власти, Александр Македонский. Nefedov K.Yu. The Ruler Cult in the Age of Early Hellinism (323-281 B.C.). – Manuscript. Thesis for a candidate degree of historical sciences by speciality 07.00.02. – World History. The Kharkiv National University of V.N. Karazin, Kharkiv, 2000. For the first time the thesis studies the history of the Early Hellenistic ruler cult as the integrate phenomenon. The problem of origins of the Hellenistic ruler has analysed in details. It is proved that this cult had not Oriental background, being caused by Greco-Macedonian ideology. The divine worship of rulers arose as a way of sole-power legitimisation in the Greek world at the end of V – the first half of IV Centuries BC. In the age of Early Hellenism the ruler cult became the mass phenomenon, which was resulted in a necessity of the successors of Alexander the Great to legitimate their power. All forms of Early Hellenistic ruler cult were considered in the work. The evolution of this phenomenon was completely restored. The function of ruler cult in diadochoi propaganda has been determined. It is refuted in the thesis the opinion of modern scholars that ruler cult was a deification of human or sacralisation of kingship. The divine worship tended to provide the charismatic status to diadochoi, equating them with the heroic kings of mythical past. The ruler cult, as the whole system, made a function of the adapting for Hellenistic personal kingship, representing a new autocratic power in traditional symbols and terms.Документ Кустарно-реміснича промисловість міста Харкові в роки непу (1921–1928 рр.)(Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019) Євсюкова, О.Г.; Евсюкова, А.Г.; Evsyukova, O.G.Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню кустарноремісничої промисловості міста Харкова у роки непу, дослідженню державної політики регулювання розвитку дрібного виробництва, вивченню процесу становлення та функціонування кустарно-ремісничої промисловості та кооперації кустарів та ремісників. Висвітлено роль і місце кустарів та ремісників у теоретичній концепції більшовицької влади років непу. Досліджено методи державного регулювання кустарно-ремісничого виробництва. Вивчено кількісні параметри, соціально-професійний та національний склад дрібних товаропродуцентів міста. Простежено особливості економічних позицій дрібних виробників. Виділено ряд етапів у розвитку дрібного сектору виробництва, що обумовлені більшовицькою політикою. Проаналізовано причини занепаду кустарного виробництва на фоні згортання непу.Документ «Лютеранська конфесіоналізація в політиці саксонських правителів (1525–1580 рр.)»(Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019) Каріков, С.А.; Karikov, S.A.; Кариков, С.А.У дисертації досліджено лютеранську конфесіоналізацію як складник політики саксонських правителів у контексті формування земельної державності Саксонії. Диссертация посвящена лютеранской конфессионализации как составляющей политики саксонских правителей в контексте формирования земельной государственности Саксонии. Систематизированы теоретические модели конфессионализации, уточнено их содержание, определено, что ее рубежными датами являются 1525–1580 гг. Лютеранская конфессионализация в Саксонии впервые проанализирована в трех аспектах: общественнополитические трансформации, преобразования религиозно-церковной жизни, изменения в социокультурной сфере. Доказано, что важную роль в утверждении Саксонии как центра конфессионализации сыграла политика Шмалькальденского союза. Определено, что переход курфюршества Саксонского под власть Морица после Шмалькальденской войны 1546–1547 гг. обозначил новый этап формирования земельного государства, продолженного Августом после Аугсбургского мира 1555 г. как единовластным правителем. Проанализированы особенности деятельности церкви Саксонии: проведение визитаций, разработка евангелических уставов, написание вероисповедных книг, преодоление противоречий между гнезиолютеранами и филиппистами, формирование ортодоксии. Определены пути реализации призывов к «порядку» через социальное дисциплинирование. Проанализированы реформы школ и университетов, приведшие к созданию новой территориальной системы образования. Определено, что принципы конфессионализации были оформлены Саксонским уставом 1580 г. теоретичні моделі конфесіоналізації, уточнено їх зміст, визначено, що її рубіжними датами є 1525–1580 рр. Лютеранська конфесіоналізація в Саксонії вперше проаналізована у трьох аспектах: суспільно-політичні трансформації, перетворення релігійноцерковного життя, зміни в соціокультурній сфері.Документ Опіка над дітьми на українських землях у складі Російської імперії наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019) Кравченко, О.В.; Kravchenko, O.V.; Кравченко, Е.В.Olena. V. Kravchenko Child care in the Ukrainian lands as a part of the Russian Empire in the late XVIII - early XX centuries. Manuscript. Thesis for a Doctoral Degree in History: Speciality 07.00.01 – History of Ukraine (History). –V. N. Karazin Kharkiv National University, the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kharkiv, 2019. Relevance of research is predefined by the necessity of the scientific analysis of the origin and development of the state, public, church and private care of children in the Ukrainian provinces of the Russian empire. The main hypothesis of research is that during a certain historical period in the Ukrainian provinces there was formed a complex, original system of child care for such categories of minors as babies-foundlings, extramarital children, orphans, juvenile delinquents, sick children, children with physical disabilities (blind, deaf-mute) and the poorest children from the privileged population stratum at the age from birth to 21. В диссертационном исследовании впервые выполнена комплексная реконструкция формирования и развития институтов государственного, общественного, церковного и частного призрения несовершеннолетних на территории украинских губерний в составе Российской империи. Выделены пять важных этапов возникновения и развития системы опеки (призрения) детей на украинских землях в составе Российской империи: 1) начало 1780-х – конец 1820-х гг., 2) начало 1830-х – конец 1850-х гг.; 3) начало 1860-х – конец 1880-х гг., 4) 1890-е – 1913-й гг., 5) 1914–1917 гг. Акцентировано внимание на актуальности «детского вопроса» в работе международных и всероссийских съездов и конгрессов; выделено основные социальные и возрастные категории детей, которые нуждались в опеке и защите; воспроизведен процесс формирования и взаимодействия местных попечительств, отделений, благотворительных обществ попечения о несовершеннолетних в украинских губерниях Российской империи; показаны эволюционные изменения и региональные особенности деятельности как общегосударственных, так и местных институтов, обществ и организаций в сфере помощи детям; проанализирована деятельность попечительно-исправительных учреждений для несовершеннолетних правонарушителей и показана роль общественности в их организации. Раскрыты основные направления и формы медицинской и профилактической опеки и помощи больным детям; показана роль отдельных частных лиц в создании учреждений призрения детей, выделены мотивы их благотворительной деятельности; проанализирован вклад земств и органов городского самоуправления в организацию призрения сирот и подкидышей; охарактеризованы формы церковного и монастырского попечения о сиротах; рассмотрена структура, задачи и функции специальных государственных комитетов и общественных организаций помощи сиротам, детям воинов русско-японской войны, детям-беженцам Первой мировой войны. Введены в научный оборот новые архивные документы.Документ Повсякденне життя візантійського Херсонеса-Херсона (IV–X ст.)(Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2018) Пархоменко, М.В.; Parkhomenko, M.V.У дисертації досліджується повсякденне життя мешканців візантійського Херсонеса–Херсона IV–X ст. у контексті критеріїв якості міського життя у Візантії. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на рівні дисертаційної роботи здійснена розробка актуальної наукової проблеми, яка досі не була предметом окремого дослідження в історичній науці. Оцінено благоустрій ранньосередньовічного Херсонеса–Херсона у контексті візантійських стандартів міського життя VI–X ст. і кліматичних змін доби раннього середньовіччя у регіоні Північного Причорномор’я. Встановлено що Херсонес–Херсон ранньосередньовічної доби, був залучений до адаптивніх процесів, викликаних суттевими кліматичними змінами у Середземномор’ї. Вони супроводжувалося різного роду катаклізмами, перш за все, землетрусами, похолоданням та підвищенням вологості атмосфери. У Херсонесі це призвело до повсюдної будівельної активності на території городища у VI–VII ст., яка торкнулася не лише фортечних мурів та громадських споруд, але й житлових будинків. Визначено, що основним критерієм добробуту у візантійській урбаністичній традиції до VI ст. стає безпека. Важливого значення надавали облаштуванню церков, адміністративних установ, лазень, лікарень та афедронів. Бажаною, до VI ст., вважалася наявність у місті театру. Невід’ємною рисою візантійського містобудування був традиціоналізм, виявлений у бажанні зберегти зовнішній вигляд житлових і громадських будівель з часів античності.Документ Поліс на ранньоспартокідівському Боспорі (438–303 рр. до н. е.)(2013) Грибанов, Д.В.Грибанов Д. В. Поліс на ранньоспартокідівському Боспорі (438–303 pp. до н. е.): адміністративний та соціально-правовий устрій. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна МОНмолодьспорту України. – Харків, 2012. Дисертація присвячена дослідженню статусу полісу у складі Боспорської держави в період правління ранніх Спартокідів (438–303 pp. до н. е.). На підставі комплексного аналізу літературних, епіграфічних, нумізматичних і археологічних джерел розглянуто політичний статус боспорських полісів у структурі держави ранніх Спартокідів, досліджено адміністративний і соціально-правовий устрій громадських общин Боспору. Під час правління ранніх Спартокідів Боспор пройшов шлях від сіммахії полісів до повноцінної територіальної держави з елементами федеративного устрою. Полісним статусом у цей період володіли Пантікапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія, Гермонасса і Горгіппія. Традиційні полісні інститути влади, такі як народні збори, магістратури і суд, були невід’ємним елементом державної системи Боспору в період правління ранніх Спартокідів. Аналіз соціальної структури полісних громад ранньоспартокідівського Боспору дозволив виділити та охарактеризувати три основних соціальних прошарки, які розрізнялися за своїм майновим станом: незаможні громадяни, середній прошарок і аристократія. З точки зору соціальної структури громадські общини Боспору були схожі з іншими грецькими полісами класичної епохи, а об’єднавчі процеси в державі ранніх Спартокідів тільки сприяли консервації традиційних соціальних порядків. Від інших мешканців Боспору громадян полісів відрізняв особливий правовий статус – у період правління ранніх Спартокідів вони зберігали деякі політичні, економічні та судові права, а також громадянські обов’язки. Грибанов Д. В. Полис на раннеспартокидовском Боспоре (438-303 гг. до н.э.): административное и социально-правовое устройство. – На правах рукописи. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина МОНмолодежиспорта Украины. – Харьков, 2012. Диссертация посвящена исследованию положения полиса в составе Боспорского государства в период правления ранних Спартокидов (438–303 гг. до н.э.). На основании комплексного анализа литературных, эпиграфических, нумизматических и археологических источников изучен политический статус боспорских полисов в структуре государства ранних Спартокидов, исследовано административное и социально-правовое устройство гражданских общин Боспора. Предложен новый подход к оценке государственного устройства раннеспартокидовского Боспора, который в IV в. до н.э. прошел путь от симмахии полисов до полноценного территориального государства с элементами федеративного устройства. При этом проанализированы особенности проксенической деятельности ранних Спартокидов, рассмотрены вопросы о соотношении общебоспорского и полисного гражданства, о специфике территориально-административного и политического устройства раннеспартокидовского Боспора. Определено, что полисным статусом в период правления ранних Спартокидов обладали Пантикапей, Нимфей, Феодосия, Фанагория, Гермонасса и Горгиппия. Особое положение в структуре раннеспартокидовского государства занимали Пантикапей и Фанагория, которые являлись «столицами» двух региональных округов в составе Боспора. Исследовано административное устройство гражданских общин Боспора в раннеспартокидовский период. Отмечено, что традиционные полисные институты власти, такие как народное собрание, магистратуры и суд, были неотъемлемым элементом государственной системы Боспора в период правления ранних Спартокидов. Анализ социальной структуры полисных общин раннеспартокидовского Боспора позволил выделить и охарактеризовать три основных социальных слоя, которые различались по своему имущественному положению и общественному статусу: бедные граждане, средний слой и аристократия. С точки зрения социальной структуры гражданские общины Боспора были Схожи с другими греческими полисами классической эпохи, а объединительные процессы в государстве ранних Спартокидов только способствовали консервации традиционных социальных порядков. Более значительным изменениям в раннеспартокидовский период подверглось правовое положение боспорских граждан, которые лишились части своих исконных политических и имущественных прав. Тем не менее, граждане боспорских полисов обладали более высоким правовым статусом, по сравнению с теми жителями Боспора, которые не Принадлежали к какой-либо гражданской общине. Gribanov D. V. Polis in Early Spartocid Bosporus (438-303 ВС): Administrative, Social and Legal Organization. – Manuscript. Thesis for the Candidate Degree of Historical Sciences by speciality 07.00.02 – World history. – V. N. Karazin Kharkiv National University of the Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine. – Kharkiv, 2012. Thesis is devoted to the study of the political status, administrative, social and legal organization of the Bosporan poleis in the period of the early Spartocids’ rule (438–303 ВС). The political status of the Bosporan civil communities in the structure of the early Spartocid state has been studied on the basis of the complex analysis of the literary, epigraphic, numismatic and archaeological sources. Early Spartocid Bosporus had been transformed from the union of the poleis into the territorial state with the elements of the federal structure. Panticapaeum, Nimpheum, Theodosia, Thanagoria, Hermonassa and Gorgippia had the polis status in this period. The special position in the structure of the early Spartocid state was occupied by Panticapaeum and Thanagoria, which were the «capitals» of two regional districts of Bosporus. The traditional political institutes, such as the people meetings, the magistracies and the law courts, were important elements of the Bosporan state system. There were three basic social strata in the Bosporan civil communities, which differed by the property and public status: poor citizens, the middle class and aristocracy. The citizens of the Bosporan poleis possessed some civil rights and obligations in the period of the early Spartocids’ rule.Документ Політика радянської влади в житловому питанні та його вирішення в Харкові (1920 – 1934 рр.)(Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019) Чаговець, Т.В.; Chagovets, T.V.; Чаговец, Т.В.У дисертаційній роботі вперше досліджується житлова політика радянської влади в столичному Харкові. Аналізуються проблеми житлової кризи в 20 – 30-ті роки ХХ ст. Розглядаються соціально-культурні та ідеологічні передумови, що сприяли формуванню житлової політики радянської влади. Докладно вивчається структура та суб’єкт державного ведення та користування житлом, феномен нової житлової політики й особливості фінансового та організаційно-управлінського забезпечення житлової галузі. У роботі комплексно схарактеризовані форми житлового ведення – державна, кооперативна та приватна. З’ясовано, що радянській владі вдалося за допомогою політичних та економічних важелів організувати населення та стимулювати його дбати про житло. Було сформовано житлове законодавство, у межах якого всі процеси, пов’язані з житлом, залежали від державних органів управління в галузі житлової політики, а загальнодержавне планування дозволило звести в Харкові містобудівні підприємства, що мали розвинуту інфраструктуру. Усе зазначене вище сприяло піднесенню Харкова на новий індустріальний рівень.Документ Політика США у Південній Азії (1965-1972 рр.)(Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018) Уллах, П.Е.; Ullakh, P.EДисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. У першому розділі проаналізовано стан наукової розробки теми, показано ключових дослідників, які займалися вирішенням пов’язаних з темою дослідження питань, окреслена джерельна база, що використовувалася автором. Окрім того, означено методи та методологію, на яких базуються отримані результати дослідження. У підрозділі про історіографію показано стан наукової розробки проблеми та охарактеризовано диспропорцію, що спостерігається при вивченні політики США у Південній Азії у 1960-70-х рр. У підрозділі про джерела проаналізовані документи, мемуари, спогади, щоденники, епістолярії, журнали і газети, що становлять вагомий пласт для вивчення проблеми дисертаційного дослідження. У третьому підрозділі першого розділу розглянуті методи та методологія роботи, які дають можливість з’ясувати вплив зовнішньої політики США в 1965–1972 рр. на розвиток Південної Азії.Документ Поховальна традиція та обряд у візантійському Херсоні (IV–X ст.)(2010) Фомін, М.В.Фомін М. В. Поховальна традиція та обряд у візантійському Херсоні (IV – X ст.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Харків, 2009. У роботі вперше було проведено комплексне дослідження історії формування й розвитку християнського похоронного обряду й традиції пізньоантичного – ранньовізантійського Херсонеса – Херсона. Для розкриття теми було здійснено систематизацію й аналіз відкритих на сьогодні пізньоантичних і ранньосередньовічних поховань за межами міста та на його території, використане широке коло джерел і спеціальної літератури. У дисертації наведено морфологію та типологію поховальних споруд Херсонеса – Херсона IV – X ст. На підставі аналізу трунних комплексів заміських та внутрішньоміських цвинтарів, археологічних знахідок, а також письмових джерел реконструюється ранньохристиянський поховальний обряд і пов’язані з ним традиції. Фомин М. В. Погребальная традиция и обряд в византийском Херсоне (IV – X вв.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. Харьков, 2009. Диссертация является первым специальным комплексным исследованием раннесредневековых погребений византийского Херсона. В работе была рассмотрена история формирования и развития христианского погребального обряда и традиций с ним связанных в позднеантичном – ранневизантийском Херсонесе – Херсоне. Для раскрытия темы была проведена систематизация и анализ открытых на данный момент позднеантичных и раннесредневековых захоронений в окрестностях города, рассмотрены культовые комплексы, содержащие погребения в черте города и его ближайших окрестностях, привлечен широкий круг источников и специальной литературы. Все это позволило уточнить время начала распространения христианства в позднеантичном Херсонесе и соответственно, начало формирования христианского кладбища, которое относится к концу III – IV вв. Комплексный анализ археологических находок, нумизматического материала, системы росписи позволил уточнить время создания херсонесских расписных склепов и отнести их к концу IV – V вв. Применение гео – информационных систем и космической съемки позволили уточнить план городища и загородного некрополя, вычислить возможную площадь средневековых кладбищ. Анализ топографии загородных христианских кладбищ позволил опровергнуть тезис о сокращение территории некрополя в раннем средневековье. Погребальные сооружения продолжали сооружать аналогичные по своей конструкции позднеантичным, хоронили как в одиночных могилах так и в склепах, некоторые из которых использовались с первых веков н.э. до Х ст, и позже, и содержали сотни, а иногда и тысячи погребенных. Такая практика приводит к утрате надгробиями своего значения. Памятники, содержащие имена погребенных заменили поминальные списки, которые могли находиться при кладбищенских церквях и зачитываться во время поминальных служб. Своеобразными центрами загородных кладбищ являлись крестообразный храм св. Созонта за западной оборонительной стеной, церковь «1902 г.» на Девичьей горе, крестообразная церковь Богородицы Влахернской в Карантинной балке. Изменение отношения к смерти и погребению, связанные с распространением христианства привели к распространению традиции погребений в черте города. Первоначально, внутри стен хоронили особо почитаемых святых, а со временем и представителей духовенства. Постепенно традиция привилегированных ингумаций распространилась и на городскую знать а с Х в. стала общепринятой. При городских церквях начинают формироваться мартирии и мемории, кимитирии, предназначенные для таких погребений. В работе раскрывается проблема гробничного назначения ряда помещений херсонских храмовых комплексов, а в случае Западной базилики вводятся соответствующие коррективы ее плана. Анализ погребального инвентаря дал основания для формулирования критериев выделения могил представителей духовенства из общей массы погребений, а также районов, где такие погребения совершались. В работе приводиться морфология и типология погребальных сооружений Херсонеса – Херсона IV – X вв., проводиться статистический анализ как самих типов погребальных сооружений, так и наиболее распространенных типов погребального инвентаря. На основании анализа гробничных комплексов загородных и внутригородских кладбищ, археологических находок, а также письменных источников и аналогий с другими городами Империи реконструируется раннехристианский погребальный обряд и связанные с ним традиции. В целом, данное исследование может служить своеобразным справочником по позднеантичным – раннесредневековым погребальным комплексам Херсонеса – Херсона. Fomin M.V. Funeral tradition and ceremony in Byzantine Cherson (IV – X c). – Manuscript. Thesis to obtaining a scientific degree a Candidate of Historical Sciences. Specialty 07.00.02 – World history. – V.N.Karazin Kharkiv National University. – Kharkiv, 2009. For the first time in the work were conducted a complex research a history of forming and development of Christian funeral ceremony and tradition of lateantique – earlybyzantine Chersonesos – Cherson. There were carrying a systematization and an analysis of the discovered at this time lateantique and earlymiddleages burial places in the environs of the city and on its territory were used a wide area of sources and special literature for developing of the theme. This work gives an a morphology and a typology of the burial places of Chersonesos – Cherson IV-X cen. On the base of analysis of tomb complexes country and city cemeteries, archeological finds and written sources were reconstructed earlychristian funeral ceremony and the traditions which were connected with it.Документ Правоцентристські партії у політичній системі Болгарії (1899-1908 рр.)(2007) Миколенко, Д.В.Документ Правоцентристські партії у політичній системі Болгарії (1899-1908 рр.). Автореферат(2007-09-17) Миколенко, Д.В.Документ Продовольство, сировина і реміснича продукція у Візантії IV–IX ст.: професійна спеціалізація у виробництві та торгівлі(2015) Сорочан, К.С.Дисертація присвячена комплексному дослідженню номенклатури основних – продовольчих, сировинних, ремісничих товарів візантійської торгівлі IV–IX ст. і відповідної спеціалізації торгово-ремісничої діяльності. В ній з’ясоване термінологічне позначення різних категорій продукції, номенклатури товарів; виділені і систематизовані їхні головні, провідні групи, які домінували в аграрному, промисловому, ремісничому виробництві та обміні; визначені спеціальності, їхній характер і ступінь спеціалізації, поділу праці в галузі торгівлі продовольством, сировиною і ремісничими виробами. Дослідження показало, що підприємництво, комерція у Візантії могли переживати стагнацію, в деяких галузях навіть нетривалий спад, особливо наприкінці VII – першій половині VIII ст., але вони ніколи не зникали. Скорочення спеціалізації після VII ст. відбулося, але воно було незначним. Це ослаблення не прийняло абсолютний характер і частково компенсувалося перерозподілом функцій між спеціалістами. З іншого боку, відбулося поглиблення спеціалізації в галузі поставки сировини для шовкоткацтва, стали розвиватися свічкова справа й миловаріння. В цілому, торгово-реміснича диференціація продовжувала триматися в ранньосередньовічній Візантії на вельми високому рівні, який не поступався рівню пізньовізантійского періоду або станові ремесла і торгівлі Західної Європи в період розвиненого середньовіччя. Диссертация посвящена комплексному исследованию номенклатуры основных – продовольственных, сырьевых, ремесленных товаров византийской торговли IV–IX вв. и соответствующей специализации торгово-ремесленной деятельности. В ней выяснено терминологическое обозначение разных категорий продукции, номенклатуры товаров; выделены и систематизированы их главные, ведущие группы, доминировавшие в аграрном, промысловом, ремесленном производстве и обмене; определены специальности, их характер и степень специализации, разделения труда в области торговли продовольствием, сырьем и ремесленными изделиями. Среди предметов византийской торговли лидировали зерно-продовольственные товары, велико было значение различных видов сырья, но ремесленные изделия при этом составляли не менее трети сферы обращения. Доминирующими являлись предметы первой необходимости, продовольственные товары, которых насчитывается свыше 150 наименований. С ними было связано около 67 направлений торгово-ремесленной, рыночной деятельности. Причем меньшая их часть (20 специальностей) имела исключительно торговый характер. Источники позволяют установить около 65 наименований видов сырья и материалов, необходимых в самых разных областях ремесла и в быту. Примерно 50 направлений хозяйственной деятельности было связано со специальностями, занятыми производством, заготовкой или обработкой сырья. Исключительно торговыми здесь являлись лишь пять профессий. Наибольшее количество византийских товаров (около 411 наименований) представляла сфера ремесла. При этом в торгово-ремесленном производстве Византии, связанном с изготовлением и торговлей ремесленными изделиями, насчитывалось не менее 160 специальностей. При оценке характера ремесленной специализации обращает внимание, что среди этого количества лишь 18 специальностей были преимущественно торговые, связанные со скупкой и перепродажей готовой продукции. Исследование показало, что предпринимательство, торговля в Византии могли переживать стагнацию, в некоторых областях – даже непродолжительный спад, особенно в конце VII – первой половине VIII вв., но они никогда не исчезали. Сокращение специализации после VII в. произошло, но было незначительным. Можно говорить об ослаблении со временем специализации в торговле мясом, колбасами, мясными и кондитерскими изделиями, льном, льняной пряжею, шерстью, необработанными шкурами, кожами. Свертывание специализации наблюдалось у меховщиков. После VII в. ничего не известно о профессиях изготовителей венков, бинтов, хотя теоретически они должны были быть. Исчезли специализированные торговцы красками, мастера по обработке драгоценных камней. Но это ослабление не приняло абсолютный характер и отчасти компенсировалось перераспределением функций между специалистами. С другой стороны, произошло углубление специализации в области поставки сырья для шелкоткачества, стали развиваться новые отрасли – свечное дело и мыловарение. В целом, торгово-ремесленная дифференциация продолжала держаться в раннесредневековой Византии на весьма высоком уровне, не уступавшем уроню поздневизантийского периода или состоянию ремесла и торговли Западной Европы в период развитого средневековья. The thesis is devoted to comprehensive research of market nomenclature – the main food, raw materials, handicraft goods of Byzantine trade in 4–9th centuries and also to research of trade and craft activities specialization. The terminological designation of different categories of products, range of goods was determined; their main groups, that dominated in agricultural, handicraft production and exchange, were identified and described systematically; professions, their nature and degree of specialization, labor division in trade field of foodstuffs, raw materials and craft products were defined. The study found out that entrepreneurship, commerce in Byzantium could stagnate, in some areas they could even have a short decline, especially at the end of the first half of 7–8th cent., but they never disappeared. After the 7th century the reduction of specialization happened but it was insignificant. This weakening has not taken an absolute character and partly was compensated by the redistribution of functions between specialists. On the other hand, there has been increasing of specialization in supplying of raw materials for silk weaving; the candle and soap making business began to develop. In general, the trade and craft differentiation in early medieval Byzantium continued to stay at rather high level, which was not inferior to the late Byzantine period or to the position crafts and trade in Western Europe during the High Middle Ages.Документ Реформація і становлення Євангелічної Церкви та школи у Брауншвейзі (1517–1555 рр.)(2006) Каріков, С.А.Каріков С.А. Реформація і становлення Євангелічної Церкви та школи у Брауншвейзі (1517-1555 рр.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – всесвітня історія. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, Харків, 2005. У дисертації на основі опрацювання широкого кола джерел досліджується реформаційний рух, утвердження євангелічної церковної та шкільної організації у Брауншвейзі. Вивчається розвиток Церкви та школи в середньовічному Брауншвейзі та характеризуються євангелічний рух у цьому місті, погляди і діяльність Йоганна Бугенхагена, аналізується зміст Брауншвейзького церковного статуту 1528 р. і значення цього документу, визначаються основні напрямки та результати розвитку Євангелічної Церкви та школи у Брауншвейзі в період пізньої Реформації. Доведено, що на різних етапах Реформації позиції міської влади Брауншвейга змінювалися під впливом як виступів бюргерства, так і курсу територіальної герцогської влади і євангелічних князів. Визначено, що регіональна модель церковної та шкільної освіти, що була вперше відображена у Брауншвейзькому статуті 1528 р., надалі реалізовувалася як у цьому місті та його окрузі, так і в інших євангелічних територіях. Кариков С.А. Реформация и становление Евангелической Церкви и школы в Брауншвейге (1517-1555 гг.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – всемирная история. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина Министерства образования и науки Украины, Харьков, 2005. В диссертации на основе широкого круга источников комплексно исследуется утверждение евангелической церковной и школьной организации в Брауншвейге в эпоху Реформации. Определяются степень научно-теоретической разработки проблем Реформации в Брауншвейге и вопросы, которые требуют дальнейшего изучения. При характеристике развития церквей и школ Брауншвейга перед Реформацией особое внимание уделено взаимоотношениям между администрацией и духовенством Брауншвейга в средние века. Отмечено, что Римско-Католическая Церковь контролировала систему городского образования. Клир постоянно стремился увеличить свои доходы от треб, церковных служб, пожертвований бюргеров. Столкновение интересов городского населения и Церкви привело к “войне священников” 1413-1420 гг., завершившейся договором между Советом и брауншвейгскими иерархами. В XV – начале XVI вв. Римско-Католическая Церковь сохраняла сильные позиции в Брауншвейге, что вызывало нарастание недовольства бюргеров. Исследован начальный период евангелического движения в Брауншвейге (1517-1528 гг.). Автор отмечает, что до середины 20-х гг. XVI в. выступления сторонников евангелизма в этом городе пресекались герцогской властью и церковными иерархами и не имели широкой поддержки. Но в 1524-1525 гг. благодаря отправлению евангелических проповедей бюргерство начало активнее участвовать в Реформации. После Первого Шпейерского рейхстага 1526 г. в церквах Брауншвейга началось утверждение евангелического богослужения и культа. Совет города в это время не препятствовал нововведениям, но и не санкционировал их. Для завершения Реформации в Брауншвейг был приглашен видный реформатор Иоганн Бугенхаген. Охарактеризовано формирование мировоззрения и деятельности Бугенхагена до его приезда в Брауншвейг. В период деятельности в Трептове он проявил себя как знаток Священного Писания, приверженец отдельных реформ Церкви. Ознакомление с произведениями Лютера содействовало переходу Бугенхагена на сторону Реформации. В ранний период деятельности в Виттенберге (1521-1528 гг.) он вел разностороннюю деятельность как теолог, проповедник, преподаватель, публицист. Участие в утверждении евангелической церковной организации и культа в Виттенберге помогло аналогичной деятельности Бугенхагена за пределами этого города. Выяснены основные положения Брауншвейгского церковного устава 1528 г. Установлено, что создававшаяся на основе устава региональная церковная организация занимала подчиненное место по отношению к городским властям, которые влияли на назначение священнослужителей приходских церквей и на содержание проповедей. В то же время преобразованные церкви и школы сыграли важную роль в дальнейшей борьбе с Римско-Католической Церковью. Брауншвейгский устав 1528 г. имел принципиальное значение для развития Евангелической Церкви и школы Германии. Он стал образцом для евангелических уставов в ряде германских городов и княжеств и по структуре, и по содержанию. Обострение конфессионально-политической ситуации в Германии на рубеже 20-х–30‑х гг. XVI в. вынудило власти Брауншвейга искать союзников. Вступление города в Шмалькальденский союз в 1531 г. позволило проводить дальнейшее преобразование церквей и школ Брауншвейга в духе евангелизма. В то же время это событие окончательно определило подчиненную роль бюргеров по отношению к городской администрации, а администрации – по отношению к евангелическим князьям, руководившим Шмалькальденским союзом. 1531 г. можно рассматривать как рубеж, ознаменовавший переход Брауншвейга от “городской” к “княжеской” Реформации. В 40-х гг. XVI в. влияние Евангелической Церкви на бюргерство Брауншвейга возросло. Это стало возможным благодаря военной победе протестантов над католиками в 1542 г. В Брауншвейге была создана консистория, которая регулировала семейные отношения, контролировала священнослужителей и преследовала выступления против евангелизма. Надзор, осуществлявшийся ранее суперинтендентами и адъюторами, теперь усилился. Союзницей новой Церкви в распространении идей Реформации выступали евангелические школы Брауншвейга. Учителя должны были проводить занятия, не отступая от принципов евангелизма и внедряя их в сознание школьников. Укрепившись в городе, Евангелическая Церковь получила возможность действовать и в округе Брауншвейга. Хотя “общинная Реформация” уже не была ведущим течением евангелического движения, ее влияние сказывалось и в этот период. Борьба Брауншвейга против герцогской власти после поражения протестантов в Шмалькальденской войне в 1547 г. доказывает, что успехи Реформации в городе обеспечивались не только вооруженными силами евангелических князей, но и массовой поддержкой горожан. Она позволила отстоять Брауншвейг в ходе двух осад герцогскими войсками. Договор 1553 г. между Советом Брауншвейга и герцогом Генрихом Младшим закрепил автономное положение города в Брауншвейгско-Вольфенбюттельском герцогстве. Он означал невозможность для города добиться признания Реформации в пределах всего княжества, а для герцога – вернуть Брауншвейг под свой полный контроль. Аугсбургский религиозный мир 1555 г. отразил это примерное равенство сил протестантов и католиков в масштабах Германии в принципе “Чья власть, того и вера”. Главным достижением Реформации в Брауншвейге стало утверждение евангелической церковной и школьной организации. Karikov S.A. The Reformation and formation of the Braunschweig Evangelical Church and school (1517-1555). – Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by speciality 07.00.02. – World History. – The Kharkiv National University of V.N. Karazin, Kharkiv, 2005. In this dissertation the reformation movement, establishment of the Braunschweig Evangelical Church and school organization are investigated on the base of wide range of sources. The status of Church and school in the medieval Braunschweig, the evangelical movement in this town, Johannes Bugenhagen’s views and activities are studied. The contents of Braunschweig church ordinance and the meaning of this document are analyzed. The main directions and results of the Evangelical Church and school development in Braunschweig in the period of the late Reformation are determined. The positions of Braunschweig municipal council is proved to have changed under the influence of both burghers protests and the course of territorial ducal ruling and the evangelical princes in different periods of the Reformation. It is established that regional model of the church and school organization which was reflected in Braunschweig ordinance for the first time in 1528, in future was implemented both in this town and its borough and in other evangelical territories.