DSpace
[Register]
 

eKhNUIR >
Спеціалізовані вчені ради >
Д 64.051.06 (Філософські науки) >

Please use this identifier to cite or link to this item: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/14932

Название: Філософсько-антропологічний аналіз ритуалів (на матеріалі української культури)
Авторы: Віктор, Ірина Володимирівна
Ключевые слова: Герменевтика, ментальність, міжкультурний діалог, національна культура, , несвідоме, "перформативний поворот", постмодернізм, ритуал, соціокультурне конструювання, суб’єкт, суспільна міфологія, традиція, філософія культури, філософська антропологія.
Issue Date: 9-Sep-2019
Краткий осмотр (реферат): Дисертація присвячена дослідженню ритуалів, їх репрезентацій та специфіки в українській культурі. Робота є однією з перших спроб в українській філософії у цілісному філософсько-антропологічному аналізі осмислити проблеми ритуалу та традиції національної культури як складних, багатовимірних феноменів соціокультурного буття українців. Дослідження актуалізує звернення дисертанта до гострого питання сучасного світу, а саме місце традиції та новації у національній культурі, збереження національних ритуалів при трансформації культур у глобальному ліберальному світі, особливості входження національних ритуалів до демократичного і полікультурного суспільства. Теоретична актуальність обумовлена застосуванням концептів перформативного повороту, учнівства через традицію, комунітас та паралаксу до розгляду ритуалів національних культур, а також розробкою категоріального апарату традиції та ритуалу у глобалізованому світі. Методологічна актуальність обумовлена застосуванням трансдисциплінарних та мультидисциплінарних підходів до феномену ритуалу, найважливішим з яких є герменевтичний, структурний, функціональний, психоаналітичний, етологічний, постколоніальний. Теоретично-методологічну основу дослідження складають ряд методів та значущих філософських та філософсько-антропологічних концепцій: герменевтичний, який застосовується для аналізу ритуалів та герменевтики української культурної картини (П. Рікер, Г. Гадамер, К. Гірц, П. Бурдьє); структурно-функціональний для дослідження структури та еволюції обрядів в українській культурі (Леві-Строс, Ж. Бодрійяр, Б. Латур, Е. Хобсбаум); семіотичний метод використаний для аналізу обрядів переходу та весільного обряду, а також для визначення семантики сакрального простору (храм) та громадянського простору (площа, корчма) (Ю. Лотман, В. Топоров, О. Кісь, Ю. Гачев, В. Россман); міфопоетична теорія ритуалу О. Лосєва, О. Потебні; символічна теорія ритуалу Е.Кассірера, В. Тернера, Е. Тернер; метод психоаналітичної антропології (З. Фрейд, Ф. Хсю) для аналізу сучасного зрізу соціокультурної ситуації; психоаналіз Е. Фромма, С. Жижека; теорія сакрального Е. Дюркгайма, М. Мосса, Р. Жирара та М. Еліаде, концепція архетипів К. Юнга; теорія міфу як ідеології та суспільної міфології Р. Барта та К. Леві-Строса, де ритуал розкривається як втілений сценарій реалізації цього міфу, а також інтерпретація суспільної міфології М. Енаффа; теорія соціального конструювання П. Бергера і Т. Лукмана, А. Шютца. Мета – філософсько-антропологічний аналіз ритуалу у символічному просторі сучасної української культури.. Об'єкт – ритуали української культури. Предмет дослідження – філософсько-антропологічні характеристики, символіка, структура та функції ритуалів в українській культурі Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у наступних положеннях: вперше: – на підставі методологічних настанов психоаналітичної антропології, міфопоетики, генетичного аналізу, ініціаційної та феноменологічної теорії ритуалу виділено і охарактеризовано філософсько-антропологічні принципи класифікації основних ритуалів української культури: принцип онтологізації землі та домівки, антеїзму (ритуали аграрного спрямування); принцип трансляції культурної спадщини через рівень «добре знайомого суспільства» (ритуали родини); принцип діалогу сучасного світу та світу предків (ритуали переходу); принцип сакралізації храму та місць зібрання громади (ритуали центру світу та храму); принцип культурного діалогу та «учнівства через традицію» (ритуали виховання); – встановлені природні та культурні компоненти ритуалів української культури з точки зору «учнівства через традицію»: на відміну від природних компонентів ритуалів української культури, які є локальними, жорстко детермінованими, одиничними, недиференційованими, суперечливими, культурні компоненти стають загальноприйнятними, незалежними символами, створюють мотиваційні чинники, специфікують (диференціюють) культурну ситуацію та допомагають уникненню змішуванню різних типів культур, уникають конфліктогенних чинників, передаються шляхом виховання та культурного наслідування; – використовуючи метафору «паралаксного бачення» (С. Жижек) для пояснення сумісності традиційних культур і глобальної масової культури встановлено, що ритуал, який суміщає в собі природне і культурне, одиничне і масове, спонтанне і детерміноване, створює нейтральну точку дотичності між ними як місця взаємодії і діалогу цих тісно пов’язаних між собою культурних перспектив. поглиблено розуміння: – комунікативних функцій ритуалу та обряду: а) ритуали обов’язково передбачають наявність глибокого символічного сенсу всіх дій, хоча вирішальним є не семіотичний, а функціональний складник їх існування; в ритуалах уможливлюється різноманітне трактування їх символічної складової; для ритуалу є характерним його постійний зв’язок з нумінозним, підвищена емоційність; проведення ритуали впливає на формування своєрідної позаієрархічної общини; б) комунікативні функції обряду мають більш нормативний, ніж у ритуалі, характер; багато символів обрядів культурно обумовлені, а не з’явились в результаті несподіваної зустрічі з нумінозним; обряди менш афективні, емоційні, соціокультурно функціональні; – культурно-антропологічних та філософсько-антропологічних методик дослідження ритуалів в контексті «перформативного повороту». отримало подальший розвиток: – основні смислові образи і символи в українській культурній картині світу, їх базова реалізація в ритуалах та святах (центр світу, світове дерево, земля-мати, зерно-життя, храм, корчма-шинок, свято як зустріч з предками, виховання як залучення до родини тощо); – критика культурного есенціалізму та інструменталізму щодо ритуалів національних культур; – філософсько-антропологічне узагальнення соціокультурного рівня «добре знайомого суспільства», яке тривалий час було представлене в українській культурі розширеною родиною, товариською спільнотою, завдяки чому українська традиційна культура зберігає високий адаптивний потенціал та здатність до модернізації; – значення комунікативних та інтегративних функцій українських ритуалів для міжкультурного діалогу в просторі сучасної української культури початку ХХІ століття. В результаті дослідження з’ясовані природні та культурні компоненти ритуалів української культури з точки зору «учнівства через традицію» (Ф. Вааль). Можна протиставити уявленню про міф як конструкт та симулякр примордіалстські уявлення про міф як спосіб адаптування до навколишнього середовища, що має не тільки природне коріння, але й зберігає зв’язок з природою, життям роду і способами виживання етносу в тому чи іншому природному оточенні. Важливим результатом дослідження є використання моделі С. Жижека паралаксу для пояснення суперечливої сутності ритуалу, що поєднує природний та соціокультурний компоненти. Завдяки застосуванню моделі Бруно Латура результатом дослідження єтдоведення, що саме модерн доводить протиріччя ритуалу до загострення, до Великого Розлому, а поєднання елементів ритуалу у певну цілісну модель дозволяє новій антропології постмодерну говорити про ритуал як актуальну дійсну цілісність. Така нова антропологія розглядає ритуал не як епізодичне чи екзотичне явище, а як складну суттєву тканину будь-якої етнічної, національної культури. Таким чином ритуали української культури мають розглядатись на всіх можливих рівнях – від функцій економіки до застосування символічного коду при ритуальній дії чи звичайній поведінці (стереотипи, психологічні патерни поведінки). Для з’ясування значення ритуала ми використали моделі Б. Латура актанта та бктора, а також його модель олігоптикуму, що дозволяє соціальним зв’язкам та комунікації при ритуальній дії проявлятись у вузлових моментах. Такими вузловими моментами ми визначили ритуали аграрного (хліборобського) та родинного (родового) спрямування в українській культурі. Проведено класифікацію основних ритуалів української культури, з’ясовані філософсько-антропологічні принципи таких можливих класифікацій (психоаналіз, психоаналітична антропологія, міфопоетика, генетичний (за походженням) аналіз, ініціаційна та феноменологічна теорія ритуалу). При виробленні типології риталів української культури найбільш важливе значення будуть відігравати наступні групи ритуалів: – ритуали аграрного спрямування; – ритуали родини; - ритуали переходу та предків (народження, смерть, весілля); – ритуали центру світу та храмового простору; – ритуали виховання та життєвого випробування (ініціацій). З’ясоване значення міжкультурного діалогу для сучасної української культури початку ХХІ століття та включеність традиційного обрядового комплексу у загальні ментальні установки українців. Традиція як культурна спадщина может ефективно підтримувати себе, коли одночасно виконує функцію комунікації і дивергенції. Традиція підтримується як абстрагируючими принципами і технологіями, так і персоніфікуючими, одночасно з міфологізацією традицію відтворює героїзація, коли певні визначені принципи традиції втілюються у особистостях, національних героях. Стереотипи сприяють відтворенню традиції, взяті з певних національних культур, стереотипи можуть функціонувати у глобалізованному світі як національно марковані. Поняття «паралаксу» дозволяє пояснити сумісність традиційних культур і глобального ринку, масової культури. Діалектичний процес розвитку традиції включає як зникнення або трансформацію культурноспецифічних (етнічних) стереотипів, так і розповсюдження нових міфів у локальних традиціях. Теоретичне та практичне значення отриманих результатів визначається сукупністю винесених на захист положень, які характеризуються науковою новизною і розширюють горизонти розуміння ритуалу та традиції у сучасному суспільстві та дозволяють засобами філософської антропології, філософії проаналізувати можливі тенденції конституювання нових традицій та трансформацій функцій ритулів. Низка ідей, викладених у дисертації, може сприяти подальшому просуванню в експлікації фундаментальних філософських понять (традиція, архетип, влада, ідеологія, масова культура, міф, глобалізм). Отримані результати складають основу для подальших філософських концептуалізацій ритуалу і можуть бути використані в навчальному процесі під час підготовки загальних та спеціальних курсів з філософії, культурної антропології, філософської антропології, етнокультурології, культурології, соціології, в екскурсійній та науково-просвітницькій діяльності, а також під час розробки спецкурсів для бакалаврів, магістрів і аспірантів.
URI: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/14932
Appears in Collections:Д 64.051.06 (Філософські науки)

Files in This Item:

File Description SizeFormat
Дисертація Віктор І.В..pdfДисертація1,74 MBAdobe PDFThumbnail
View/Open
Відгук Загрійчук.pdfВідгук опонента2,05 MBAdobe PDFThumbnail
View/Open
Відгук Пилипенко.pdfВідгук опонента2 MBAdobe PDFThumbnail
View/Open
View Statistics

Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

 

Valid XHTML 1.0! Яндекс цитирования DSpace Software Copyright © 2002-2010  Duraspace - Feedback